Презентация "Художник с душой поэта"

Художник з душею поета

• Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Звенигородського повіту, Київської губернії в сімї кріпака. Після смерті його батьків Тарас мусив іти у найми. Уже в той час у нього виникло непереможне бажання навчитись малювати. Першим наставником Шевченка була народна творчість . Народна художня культура українського села стала основою всієї творчості Тараса Григоровича. Уже Герцен зазначав, що Шевченко «…великий, що він цілком народний письменник».

• Хата батьків у Кирилівці

У вересні 1843 року, відвідавши рідну оселю в Кирилівці, художник виконав малюнок хати, в якій минули його дитячі роки.

Незабутній і сумний образ батьківської хати неодноразово виринав у творчій уяві митця на далекому засланні.

Ось як описує письменник рідну хату на сторінках повісті "Княжна":

"Село! И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычипку яблоня с краснобокими яблоками, а вокруг яблони цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки!"

Із великим сумом згадує поет оту "хатину в гаї" у вірші "Якби ви знали, паничі...", сповненому страждань і болю.

1843. Папір, олівець.

Великий український поет Тарас Григорович Шевченко був не тільки талановитим поетом, а й талановитим художником. Він любив малювати з дитинства, а після визволення з кріпацтва навчався в Петербурзькій Академії Мистецтв.

Перед нами автопортрет Т.Г.Шевченка.

Автопортрет — це портрет художника, створений ним самим.

Автор малює картину, споглядаючи себе в дзеркало, поставлене так, щоб освітлення падало на обличчя. Шевченко уважно вдивляється в своє відображення. Що ж художник побачив у дзеркалі, і що ми можемо побачити у цьому портреті?

1840 року йому було тільки 26 років. Ми бачимо молоде обличчя з високим чолом, обрамленим темним волоссям. Світло падає на обличчя і на чоло, підкреслюючи, що перед нами талановита творча особистість.

• АВТОПОРТРЕТ

Вираз обличчя не одразу й зрозумієш — усмішка сумна, глибокі розумні очі дивляться уважно і допитливо.

Увагу привертають саме очі. Це ті самі, знайомі нам, “шевченківські” очі. Вони дивляться уважно і невесело. Виникає питання: чому не посміхається молодий поет? Де його юнацька посмішка? Можливо, замислився Шевченко над злиденним життям народу... Можливо, не дають йому спокою горе і біда навколо.

Я вважаю ,що очі поета «сумують», бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Можливо, він їх уже відчуває…

Саме очі чомусь затінив художник і не надав їм однозначного виразу.

У цих очах можна побачити все нелегке життя митця: сирітство, поневіряння, кріпацтво.

Шевченко вдивляється в своє відображення, нібито намагаючись побачити своє майбутнє.

Він ніби дивиться з минулого в майбутнє.

Мені здається, з картини Шевченко вдивляється в нас.

Здається, що його губи зараз розімкнуться і він почне говорити. Які слова він скаже нам з портрета? Я думаю , що це будуть слова його чудових віршів.

«Катерина»

«Катерина» — одна з найцікавіших картин Шевченка, написана олійними фарбами в 1840 році.

Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які наче хвилі вирували в його серці.

Босонога дівчина в центрі картини — Катерина, символізує український народ.

Селянин, що сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая ) уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса Шевченка.

Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця, її голову прикрашає червона стрічка з квітами. Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з офіцером- паничем, якого вона кохала, який її зрадив .

Він також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня. Злодійкувато оглядаючись, пришпорює коня, щоб втекти. Як і в поемі, на картині краса дівчини протиставляється її тяжкій долі. Вона повільно йде, низько схиливши голову.

Панич позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.

Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.

За картину «Циганка-ворожка» митець одержав третю срібну медаль. Це полотно хтось придбав. Подальша його доля не відома – зберігся лише акварельний малюнок під цією назвою.

Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух.

Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: видно, що вона дуже уважно і з острахом вслухається у слова ворожки.

• «Циганка-ворожка»

Постать же циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам`яною стіною, можливо, огорожею панського саду. На плечах смугасте рядно, а за спиною – дитина .

В одній руці ворожка тримає дівочу руку, в іншій – костур, бо біля ніг дівчини, пильно роздивляючись циганку з циганчам, завмер собака

Традиційно автор картини зображує дівчину в українському вбранні: біла сорочка, спідниця, фартух. На голові червона стрічка.

Погляд дівчини зосереджений, трохи замріяний, вуста усміхнені. Можливо, в цю хвилину вона думає про свого коханого…

Мені здається, що її кохання не схоже на кохання Катерини. Кохання цієї дівчини взаємне…

Найцікавішим живописним полотном цього періоду є жанрова картина «Селянська родина».

Біля убогої селянської хатини – молоде подружжя і дитина. Збоку – розбитий глечик. Біля ніг чоловіка собака, він ніби вслухається в розповідь.

За хатою сидить дід.

Людські постаті зображено природно, без позування. Відчувається, що стосунки між подружжям доброзичливі й лагідні.

Надворі погоже надвечір`я, і в самому повітрі ніби розлита благодать.

• «Селянська родина»

Сімейне щастя, родинне коло завжди були мрією Т. Шевченка, темою багатьох його поезій. Весь настрій полотна, його колорит, близькі до народного малярства, і у поєднанні з професійним живописом створюють неповторний український світ родини, з її традиціями рівності, поваги до батьків, любові та вимогливості до дітей; з чепурною хатою і затишним, хазяйським подвір`ям.

На мій полгяд, ця картина символізує мрії Шевченка про щасливе подружнє життя, які для нього так і не здійснилися

• Під час подорожі Україною Шевченко задумав серію «Живописна Україна» - альбом офортів.
• Митець хотів увічнити рідний край у малюнках, показати світові його красу, надзвичайну історію, оригінальні звичаї

Випуск складається з шести офортів

• У Києві

• Видубицький монастир у Києві

«Судна рада» «Старости»

«Казка» «Дари в Чигирині»

Звертаючись до змісту «Живописної України»

необхідно, насамперед, зупинитись на історичній композиції «Дари в Чигирині 1649 року».

Історична композиція присвячена подіям визвольної війни українського народу середини 17 ст. Ось прийшли до гетьмана посли сусідніх держав із дарами. Сидить сивобородий боярин, стоїть поважний турок у чалмі з кинджалом за поясом, у дальній освітленій кімнаті видніється постать вельможного польського пана, який

прислухається до ради козацьких полковників. Обличчя послів задумані й стривожені. Художник вдало обрав не самий момент виходу гетьмана до послів, а момент чекання.

Шевченко знайшов надзвичайно вдалі образні

характеристики, підкреслюючи безнадійність їх

дипломатичної місії.

У жанровій сцені «Старости» правдиво змальовано

сцену сватання, яка відрізняється цікавим трактуванням

сюжету, реалістичною передачею події.

Тут вже зовсім інша картина.

До дівчини прийшли

старости. Зажурена мати, суворий батько, у відкриті двері

заглядають цікаві сусідки. Гра світла й тіні на обличчях, одяг

персонажів передано надзвичайно яскраво та виразно.

Офорт-казка «Солдат і смерть» є гострою сатирою на миколаївську солдатчину. На малюнку зображена зустріч солдата зі Смертю, яка занесла над служивим свою косу. Але солдат не боїться її, спокійно сидить, курить люльку, а поряд із ним стоїть його вірна зброя, якою він не раз відмахувався від смерті. Оддалік стоїть ще один солдат і спокійно жде закінчення діалогу між своїм товаришем і тою, яку не раз

і сам бачив у бою.

Створений офорт за мотивами казки. Цей твір цікавий своєю соціальною спрямованістю, де в образі солдата

уособлюється безсмертя.

Приступивши до роботи над цим виданням, Шевченко одночасно звертається в листах до різних осіб з проханням допомогти йому розповсюдити «Живописную Украйну». Він так пояснює мету задуманого видання:

«Мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле – и то бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые видели однажды нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекрасных полях. Что же нам сказать ее детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью, той землей, где родился и вырос…

Я служу ей ежели не на существенную пользу, то по крайней мере на славу имени Украины. Обладая в мале искусством в живописи, предпринял я издание, названное мною «Живописная Украина».

Ці слова Великого Кобзаря ніби закликають всіх нас пам'ятати й любити ті місця, де ми народилися й зросли. І якщо доля занесе нас далеко від рідної домівки, ми повинні хоча б подумки повертатися до свого берега дитинства…