Виховна година «Гідність як цінність людини»

Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7

Маріупольської міської ради

Тема «Контент»:

Виховна година

«Гідність як цінність людини»

Учитель: Ю.О. Рагозіна

2016 р.

Мета:

— Ознайомити учнів з поняттям «людська гідність».

— Ознайомити учнів з українським законодавством стосовно гідності людини.

— Ознайомити з поняттями «моббінгу» і «буллінгу» та причинами виникнення цих явищ.

— Вироблення досвіду протистояння зневажливому ставленні до себе, насильству в колективі.

— Формувати культуру гідності особистості.

Обладнання: добірка віршів на тему виховної години; вислови видатних людей про життя.

ХІД ВИХОВНОЇ ГОДИНИ

Вступне слово класного керівника:

Ми з вами — люди на Землі
Й серед людей усі живемо.
Вчимося, щоб не йти в імлі,
Стежками власними ідемо.

Доріг багато в світі є,
Та треба вибрати уміти
Для себе щось одне, своє
І лиш свою зорю зустріти.

Щоб сонце й небо голубе
Завжди в житті тобі світило.
Люби і поважай себе
Й дороги вибирай уміло.

Сім раз подумай перед тим,
Як маєш рішення прийняти.
Все обміркуй і, щоб за тим,
Прекрасну й світлу долю мати.

Бо хтось поманить калачем
(Бувають різні в світі люди).
І поплетешся манівцем,
А далі що? Що далі буде?

Багато треба перейти,
Щоб власну долю збудувати.
Та честь і гідність зберегти,
Щоб гордо світом крокувати.

Бо ти людина на Землі,
То ж не кидай себе під ноги.
Бездумно не бреди в імлі,
А світлі вибирай дороги.

( Надія Красоткіна)

Слово вчителя.

Вчитель: Любі друзі, ні для кого не секрет, що всі люди різні. Але у людини має бути відчуття власної гідності. Так говорять майже всі. Але ніхто не намагається розкрити, що ж він вкладає в це поняття. А розібратися, між тим, варто неодмінно. Почуття власної гідності – одна з найбільших моральних цінностей людини і людства. Воно передбачає повагу і самоповагу людської особистості. Варто відзначити, що ця категорія цінностей не існувала завжди. Люди відчайдушно боролися за неї тисячоліттями. Досить згадати стародавній світ, де у багатьох людей були раби, життям і долею яких володіли і розпоряджалися ці люди. Рабовласник міг запросто стратити або продати неугодного раба. Люди цієї категорії були річчю, яка багато працювала, не подавала голосу і смиренно приймала всяку волю пана. Ні про яку повагу до особистості і речі не йшло. Було тільки поняття людини, яке поділялося на рабів і рабовласників. Аналогами рабів ставали кріпаки, народи в підданстві інших народів, ті нації, яких державна ідеологія обмежувала у висловленні власної думки і свободи дій. Зараз ситуація, на щастя, змінилася. Держава гарантує кожному своєму громадянину свободу совісті, думки і самовираження. Але це тільки формальна сторона питання. Адже гідність – це ще моральна категорія, яка повинна виховуватися і щепитися в сім’ї як невід’ємна цінність мислячої людини. Почуття власної гідності має культивуватися в суспільстві і зв’язано воно має бути із зростанням цінності категорії самої людини. Бо коли люди безумовно поважають кожного, з ким спілкуються, вони підтримують внутрішній стрижень гідності цієї людини. Гідність… Що ж це іще таке? Почуття власної гідності – це одна з головних якостей людської душі. Люди, що мають його, вміють рахуватися з іншими, несуть в собі позитивні емоції, яких вистачає на всіх, хто поруч, які вміють дорожити всім, що їм дано. Для мене почуття власної гідності – це повага до себе, тобто не треба підлабузнюватися, не догоджати іншим, принижуючи себе. Наприклад, тебе хтось образив «нецензурними виразами», але людину, що має цю якість, якраз найважче вивести цим з себе і образити. Визнати свою помилку, вибачитися, якщо ти не винен, не боятися потрапити в дурне або скрутне становище заради доброї справи – ​​це не означає поступитися власною гідністю, а зробити благородний вчинок. Як сказав К. Берні: «Єдина порада, яку можна дати чесним людям, як зберегти себе: будьте горді і благородні». Мені здається, що моральний стрижень людини залежить від того, де вона виховувався, в якій сім’ї та школі росла та вчилася. Мої батьки і вчителі з самого дитинства вселяли мені, що такі слова, як «честь», «обов’язок», «людська гідність», «милосердя» – це не просто звуки. Якщо люди втрачають ці якості, то вони перетворюються на жорстоких і жадібних істот, що не мають ні почуттів, ні думки. Треба вміти за всіх обставин залишатися чесною, непохитною, гордою людиною і пам’ятати, що почуття гідності було, є і буде залишатися однією з головних рис справжньої людини. Тож ніколи і в будь-яких обставинах не втрачайте свою гідність і залишайтеся достойними членами сучасного суспільства.

Учні називають свої варіанти цінностей, важливих для кожного.Хтось із учнів називає людську гідність.

Вчитель: Так, повага людської гідності життєво необхідна кожній людині. Це той феномен, який науковцями визнається надцінністю, домінантною ознакою особистості. Люди почуваються комфортно, якщо вони живуть у полі поваги їхньої гідності. І, навпаки, зневага гідності людини, порушення її прав призводить до погіршення емоційного стану, психічних захворювань, деградації особистості. У той же час, наявність у людини цієї цінності вирізняє її із загалу. Вона помітна навіть сторонньому. А Ви могли б вирізнити в натовпі людей достойних, з глибоким почуттям гідності? А в близькому оточенні? Що характерно для таких людей? (Манера говорити, голос, одяг, постава, внутрішня сила, цінності). Відомі випадки, коли саме почуття гідності рятувало людину від розпачу, допомагало вижити навіть у страшних умовах тюрем та концентраційних таборів. Безперечно, потрібна гідність і в наш нелегкий час. Давайте з’ясуємо, кому потрібна гідність сьогодні? По-перше, як ми вже говорили — кожній людині як унікальній самоцінності, а отже — і Вам. Адже кожен з Вас прагне до поваги власної гідності, бажає бути не засобом збагачення олігархів, які вважають себе надлюдьми, а хоче бути метою, найвищою цінністю суспільства. Становлення гідності стимулює самопізнання свого внутрішнього світу, щоб використати для самореалізації своїх сутнісних сил власні психологічні ресурси. Це має сприяти появі з ваших рядів, середовища молодої генерації справжнього лідера нації, який зможе відстоювати національні інтереси. В кінцевому рахунку український народ стане жити достойно, а Україна здійснить довгоочікуваний цивілізаційний поступ. Для того, щоб стати єдиною монолітною нацією, щоб розбудувати посправжньому народну, суверенну, незалежну, демократичну, правову,соціальну державу, а не бути розмінною монетою у грі інтересів ближніх і дальніх сусідів, місцем примноження їх багатств, нашій Вітчизні потрібні активні особистості, суб’єкти громадянського суспільства, які могли б відстояти власні права, гідність й інтереси та поліпшити і себе,і державу. Очевидно, що раби на це не здатні. Ось тому ми з вами спробуємо ґрунтовніше розібратись, що таке гідність, яких видів вона буває, як проявляється, як дану цінність характеризували колись і тепер й, головне, як її розвинути та відстояти для себе та для України, як поважати інших людей. Ваша місія зробити Україну високорозвиненою, забезпечити їй місце в цивілізованому світі як рівній серед рівних, що створює умови для вільного саморозвитку, честі, гідності та достатку свого народу. Настав час творити і свою долю, і долю України. Це наш історичний імператив. Як виявилось, ми не потрібні ні по той, ні по цей бік океану. А іншого глобуса не існує. І немає у світі іншої України, вона єдина. Українцю, з колін! Як говорили наші предки: ми хоч і бідні, але гонорові! Так що ж таке гідність? Аналіз літературних джерел показав, що гідність — це поняття конкретно-історичне. На кожному етапі розвитку людського суспільства воно мало особливі сутнісні характеристики. Філософсько-етичне підґрунтя даного поняття знайшло своє відображення в працях різних періодів і народів. Витоки розуміння проблеми гідності беруть свій початок в античності. Арістотель, Платон, Протагор, Цицерон, Сократ пов’язували гідність особистості з виваженими судженнями, правильними вчинками, законослухняністю. В їхній працях знаходимо врахування індивідуальних особливостей та особистісних цінностей у вихованні. Саме в епоху античності людина була вперше проголошена «мірою всіх речей» (Протагор) і розглядалась як вище творіння природи. Сократ стверджував, що пізнати світ людина може тільки пізнавши себе, свою душу, свої дії та вчинки. Він пов’язував гідність людини з розвитком її моральної самосвідомості. Для Арістотеля почуття власної гідності означало ставлення людини до інших. Він підкреслював, що хто зважає на інших, але ні перед ким не принижується, а з людьми гідними тримається належним чином, той гордий. Природно, що античні філософи гідністю наділяли лише вільних патриціїв і не розповсюджували цю якість на рабів. В епоху Відродження гідність займала центральне місце у гуманістичній етиці, розглядаючи кожну особистість як мікрокосм, у якому знаходить відображення макрокосм (універсум). Ідея людської гідності як найвищої цінності і призначення людини піднімалася гуманістами XIV – XVIII ст. (Браччоліні, П. Мірандела,Петрарка, Ж. Ж. Руссо, І. Фіхте), які проголошували цінність людини незалежно від її соціального статусу. «Гідність не можна втратити через низьке походження, її можна заслужити своїм життям» (А. К. Джівелегов) Саме в цей період Джаноццо Манетті (1396-1459 рр.) — відомий державний діяч Флоренції — написав філософський трактат «Про гідність та вищість людини». Засновники філософії екзистенціалізму А. Шопенгауер, Ф. Ніцше,С. К’єркегор продовжили вивчення природи людини, її гідності через свободу волі. Як основа гідності розглядалась не тільки свобода волі,а й свобода вибору, свобода думок. Гідність людини за С. К’єркегором утілюється у виборі нею свого унікального та неповторного «Я». А. Камю вважав реалізацію людської гідності через непримиренність людини і її розуму до реального світу. Західноєвропейські теоретики проблеми гідності (П. Бурдьє, Дж. Кемпбел, Л. Ладірі, Дж. Перістіані) досліджували гідність в аспектісоціальної антропології.

Гідність людини розглядалася як здатність протистояти природним умовам, які не можуть зламати чи розчавити особистість. Саме таку думку розвивали просвітителі XVIII ст., які пов’язували гідність людини із забезпеченням її природних прав, а свободу — як умову збереження і розвитку почуття власної гідності (Ж.-Ж. Руссо). Особливе значення для розуміння категорії гідності мають теоретичні розробки І. Канта. Визнання цінності і високого призначення людини незалежно від її станової належності, соціального походження, раси, нації — основа трактування категорії гідності великого мислителя. Кант виступав з вимогою поважати гідність людини і стверджував, що людина повинна бути не засобом, а лише метою. З розумності людини бере свій початок гідність як особлива особистісна значуща цінність. На думку І. Канта, людина реалізує свою природжену здатність до автономії у світі завдяки гідності. Здатність жити за моральним законом піднімає людину над тваринним світом і сліпою природою. Кожна людина має відчувати чи достойна вона людського ставлення, а також володіти самоповагою, визнавати свій високий статус буття.

Згідно вчення І. Канта, гідність — родова якість розумних істот, що належать до роду людського. Великий філософ вважав, що гідність є внутрішньою безвідносною цінністю, а те, чому притаманна гідність — вище будь-якої ціни. На його думку, це може бути лише людина, оскільки тільки вона здатна мати гідність. Згідно принципу самоцінності кожної особистості, сформульованого І. Кантом, вона визнається найвищою цінністю, та «не повинна приноситись у жертву навіть в ім’я блага усього суспільства».І. Кант поставив гідність у центр свого етичного вчення і саме в контексті визнання гідності абсолютною цінністю вивів свої моральні правила.До критеріїв гідності людини, визначених західною філософською традицією можна віднести: моральність людини (включаючи спрямованість на пріоритет інтересів іншої людини над власними); розумність людини і свобода формування суджень (у тому числі моральних); особистісна відповідальність (за конкретний моральний вибір і своє життя в цілому); свобода і відповідальність за створення свого «Я», самовдосконалення і вольове управління собою. Східнохристиянська традиція пов’язувала гідність людини, в першу чергу, із самозреченням, служінням вищому і вірою в Бога. З точки зору філософів, які досліджували проблему гідності з позицій діалектичного матеріалізму, людська гідність виникає і існує лише в суспільстві, знаходячи свою реалізацію через систему соціальних відносин, становлення гідності людини, пов’язується з розвитком моралі (А. Гусейнов,

О. Дробницький). З точки зору сучасного права, людська гідність виражає уявлення про безумовну цінність кожної людини. Право на гідність є невід’ємним правом кожної людини. Воно зафіксовано у міжнародних документах, зокрема, у «Загальній декларації прав людини», прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікованій Україною.

Робота з текстом Конституції України.

У 1996 році в ст. 3 Конституції України задекларовано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В ст. 21 наголошено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. У ст. 28 записано, що кожен має право на повагу його гідності. Ст. 68 свідчить, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободу, честь і гідність інших людей. Визнання гідності кожної людини випливає з принципу гідності всіх людей, прав на повагу безвідносно до соціального статусу, віку, професії, етнічних і реальних чеснот. Таке визнання є неодмінною передумовою моральних відносин між людьми. Визнання суспільством людської гідності розглядається вченими як кредит, наданий людині для її самореалізації та морального вдосконалення.

Вчитель: Як ми вже дізнались, у сучасному українському законодавстві гідність визнається найвищою соціальною цінністю, невід’ємним правом людини, яке належить їй від народження завдяки приналежності до людського роду. Та чи завжди задекларовані закони сповідуються в нашому реальному житті? Безперечно, ні.

Сьогодні можна констатувати, що наше суспільство далеко не є зразком поваги гідності людини. Чому ж так сталось? Очевидно, що недостатньо задекларувати закон. Важливо, щоб закон реально виконувався як владою, так і народом. Тут якраз — проблема. Владні чиновники часто порушують права людини, не поважають її гідність тому, що громадяни дозволяють їм це робити. Та чи тільки зі сторони владних чиновників порушується право на почуття власної гідності — апріорне право на те, щоб нас цінували? Люди не знають цивілізованих шляхів і механізмів впливу на владу, не хочуть, а часто й бояться відстоювати свої права в цілому й повагу гідності зокрема. Очевидно, що найбільше зневажається людська гідність населення під час війни з окупантами.

Дуже часто гідність зневажається близькими людьми й тими, з ким людина стикається повсякчас на вулиці, в транспорті, в магазині, на ринку, в школі, на дискотеці, в колі друзів та ін. Поклавши руку на серце зізнайтесь, чи у вашому житті не було зневаги до іншого? Чи готові ви не лише себе коханого, а кожного визнати найвищою цінністю, або хоча б поспівчувати чужому горю чи становищу.

Вчитель: Підніміть, будь ласка, руку ті, хто жодного разу не образив іншого. Як бачимо — таких немає. А тепер підніміть руку ті, кого хоч колись чи тепер будь-де ображали, принижували гідність. І знову — всі. А кого ображали чи ображають в школі? Також майже всіх. Згадайте, що ви при цьому відчували? Що вам хотілося зробити з кривдником? Що робили в дійсності? Кому жалілись? Чи давало це результати? Як вплинули образи на ваш настрій, характер? Як часто зневажали вашу гідність?

Орієнтовні відповіді учнів.

Вчитель: Як бачимо, проблема ця поширена, можна сказати — глобальна. Чи можна її уникнути, або хоча б звести до мінімуму? Як саме?

Орієнтовні відповіді учнів.

Вчитель: Оскільки чітких відповідей не було, то на сьогоднішньому занятті спробуємо дати відповідь на ці досить непрості запитання. Для початку з’ясуємо суть проблеми, яка є життєво важливою, багатоаспектною, делікатною й вимагає максимальної відвертості. Образи та знущання над дітьми у школі з боку однокласників чи старших учнів відомі як у школах України, так і за кордоном. Це явище має свої назви в залежності від того, хто над ким знущається. Однією з найпоширеніших форм насильства у школі є моббінг (від англ. «mob» — натовп). Моббінг — це форма психологічного, а часом і фізичного насильства групи над одним чи декількома членами колективу.Всі на одного.Відоме вам явище? Видів моббінгу є чимало. Шведський психолог Х. Лейман дослідив 45 варіантів цього явища. Серед них: бойкот, прискіпування, насмішки, погрози, залякування, приниження, знущання, побої, крадіжки, здирництво, псування особистих речей, пліткування, наклепи та ін. Останнім часом став поширюватись моббінг через Інтернет (Кібермоббінг) засобами електронної пошти, програм особистого обміну повідомленнями (Instant Messenger), у соціальних мережах, через відеопортали (You Tube, Vimeo), через мобільні телефони (SMS чи дзвінки).

Вчитель: Ви неодноразово спостерігали прояви моббінгу. Охарактеризуйте, будь ласка, типові риси тих, над ким найчастіше знущаються. Які вони?

Вправа «Коло думок»

Орієнтовні відповіді учнів стосовно характерних рис жертв моббінгу.

Найчастіше знущаються над: «білими воронами», особами з нестандартним мисленням чи поведінкою, іншими, не такими, як усі; не так одягненими;любимчиками учителів, відмінниками;невдахами; некрасивими, неохайними;з фізичними вадами;дітьми багатих чи дуже бідних; боязливими, замкнутими, сором’язливими; невпевненими в собі,тривожними, нещасними, без самоповаги;схильними до депресії; тими, хто не мають близьких друзів серед однокласників;часто фізично слабшими від ровесників.

Вчитель: Як бачимо, жертвою моббінгу за певних обставин може стати кожен. І це ключовий висновок. Дослідження психологів свідчать, що основними причинами цього явища з боку жертви є: конкуренція з лідером, стиль поведінки як у жертви. З боку противників: заздрість чи зневага, бажання принизити іншого заради задоволення, розваги, самоствердження, прагнення підкорити слабшого або багатшого, страх «білої ворони»; неробство, скука, аморальна атмосфера в колективі, невміння адекватно проаналізувати свою поведінку, передбачити можливі наслідки. Не менш поширеним видом знущання та приниження людської гідності у шкільному колективі є буллінг. Буллінг — це регулярне знущання одного над одним чи декількома особами. Психологи виокремлюють чотири головних компоненти буллінгу: агресивна й негативна поведінка; вона здійснюється регулярно; вона відбувається між учасниками з різним статусом у колективі; ця поведінка є навмисною, а не випадковою.Того, хто знущається над однокласниками чи молодшими учнями, називають буллером. Як правило, він принижує когось постійно. Закінчує з одним — розпочинає з іншим. У більшості буллерів це стійка риса. З віком змінюються лише форми її прояву. Як у випадку з моббінгом кожен може стати жертвою буллера. У 1993 році норвежський психолог Дан Ольвеус визначив такі типові риси учнів-буллерів: вони відчувають гостру потребу в пануванні і підкоренні своїй волі інших учнів; вони дратівливі, агресивні і легко розлючуються; вони часто грублять і непоштиво ставляться до дорослих, учителів, батьків; вони безжалісні до жертв;якщо це хлопці, то вони, як правило, сильніші інших.

Вчитель: Вам відомі такі «герої»? Як ви думаєте, які причини такої

поведінки?

Орієнтовні відповіді учнів: буллер хоче постійно привертати до себе увагу, а нічого іншого визначного, крім фізичної сили, злості і агресії немає; йому або не вистачає любові вдома, і він зганяє злість на слабших, чи з ним занадто панькаються в сім’ї, і він вимагає такого ж ставлення до себе в школі; часто буллерами стають ті, над якими однокласники знущались раніше.

Вчитель: Проблеми моббінгу і буллінгу визнаються психологами всього світу надзвичайно складними. До цього часу жоден науковець не може сказати, що він розробив ефективні методи профілактики і боротьби з явищами приниження людської гідності та знущання над особистістю в учнівському середовищі. Однією з причин неефективності боротьби з явищами насильства в молодіжному середовищі є те, що сааме середовище досить закрите для сторонніх. Оскільки ви, з одного боку, є суб’єктами цього середовища і добре знаєте, що в ньому відбувається, а з іншого — маєте значний досвід виживання в таких умовах, пропоную розробити рекомендації для себе та інших учнів, як не стати жертвами буллінгу та моббінгу.

Вправа «Мозкова атака»

Учні по групах розробляють правила поведінки. Результатом цієї роботи є спільні рекомендації, як уникнути насильства в колективі.

Орієнтовні рекомендації учнів з профілактики приниження.

1. Проаналізуйте причини агресивного чи зневажливого ставлення до вас (свої вчинки, зовнішній вигляд, поведінку, манеру спілкування).

2. Будьте ввічливі, доброзичливі, привітні з однолітками,не пліткуйте.

3. Не принижуйте інших, шукайте в кожному позитив, без лестощів, щиро хваліть однокласників за добрі якості, підвищуйте їх у власних очах, але не принижуйтесь.

4. Найдіть золоту середину, щоб не занадто виділятись з коллективу і зберегти свою індивідуальність.

5. Не дозволяйте себе принижувати, «показуйте зуби», нанесіть відповідний «удар», бажано з гумором.

6. Дотримуйтесь традицій колективу. Беріть участь у колективних заходах.

7. Зберігайте почуття власної гідності.

8. У випадку цькування, приниження гідності, знущання звертайтесь до батьків, класного керівника, шкільного психолога, директора школи.

Вчитель: Ваші рекомендації засвідчили, що ви чудово справились з даним завданням. Рекомендації хороші. Ми їх розмножимо, як результат колективної творчості, щоб кожен запам’ятав ці правила і дотримувався їх. Але чи стануть вони панацеєю у боротьбі з ганебними явищами моббінгу і буллінгу? Звичайно, цього замало. Від слова до діла — шлях далекий. Для того,щоб усвідомлення неприпустимості знущань над особистістю стало не лише нормою поведінки, а й внутрішнім імперативом кожного, потрібні ще й ваші бажання, сила волі і вміння боротися з даними аморальними явищами. Адже моббінг і буллінг — проблеми не суто шкільні. На жаль, вони присутні і в дорослому житті, як на роботі, так і вдома. І там вони приносять не менше горя людям. Тому вироблення досвіду протистояння цьому злу має стояти перед кожним на рівні із здобутками якісної освіти. Крім того, серед вас є ті, хто мріє стати психологом, педагогом, юристом, науковцем, офіцером, керівником. У вас уже тепер є нагода спробувати свої сили у боротьбі з моббінгом і буллінгом. І що не менш важливе — допомогти меншим дітям уникнути принижень їхньої гідності. Як би це банально не звучало, допомогти дитині — щастя. Як саме, можливо, хтось додумався? Як ви дивитесь на те, щоб із рядів старшокласників створити загін бетменів чи товариство, спілку спайдерменів або комісію, орден захисників прав, честі та гідності учнів школи? Назву, устав, обов’язки, форми роботи ми розробимо колективно. Для чого і кому це потрібно? Давайте проаналізуємо, чи може один класний керівник попередити насильство у класі, викорінити його? Звичайно, ні. По-перше, він фізично не в змозі знаходитись одночасно і в класі, і в туалеті, і на вулиці. По-друге, не кожна дитина хоче йому поскаржитись. А коли на перерві поряд з меншими будуть старші друзі, захисники, які організують на перервах дозвілля, пограються, довірливо побесідують чи просто допоможуть підготуватись до наступного уроку і перейти в сусідній кабінет— знущань, однозначно, стане менше.Чи можливо це? Чи легко? Звичайно, ні. Адже потрібно буде навчитись продуктивно організовувати свій час у школі, щоб не погіршилось власне навчання, самому зразково поводитись, вміти спілкуватися з

дітьми, попереджувати і налагоджувати конфлікти. Давайте з’ясуємо, що така робота дасть вам?

Орієнтовні відповіді учнів:

— Розвиток комунікативних умінь, які необхідні в подальшій професійній діяльності та повсякденному житті.

— Уміння створити мирну і доброзичливу атмосферу в колективі.

— Радість від того, що зміг когось уберегти від насильства, зробити щасливим.

— Задоволення, що можу думати про когось, подолати свій егоїзм.

Вчитель: Людина — найсильніша істота на Землі. Людиною у пов­ному розумінні слова треба стати, тобто досягти певного рівня фізичного та інтелектуального, мо­рального і соціального стану, оволодіти певним ви­дом діяльності, іншими словами, — ствердити себе як суб’єкта суспільного розвитку, господаря влас­ної долі.

Людина є частиною народу, держави, суспільства в цілому. І вона має свої права й обов’язки.

Основним правом людини є право на життя. Це одне з найважливіших і найвагоміших прав, яке сприяє здійсненню всіх інших прав і свобод. Це право, яке не може оновлюватися чи відбиратися.

Тому захист прав на життя належить до найцінніших пріоритетів людської цивілізації. Юність — це пік вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття — відкри­ваєте самих себе. А відкриття самого себе — найпрекрасніше, що може відчувати людина. У цих пошуках — глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб вияви­ти і розкрити їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити і змогти оцінити. А це дасть можливість будувати, творити своє «Я».

Вправи:

1. «Квітка щастя»

Що потрібно для щасливого життя? Кожному учню дається по одній пелюстці квітки. Діти повинні написати свою думку, тільки одну. Потім збирається квітка. Усі разом обговорюють, що вийшло.

1. «Килим ідей»

Кожному пропонують роздаткові кольорові аркуші, на яких діти записуватимуть думки: червоний – «ніколи не буду», зелений – «обов’язково буду».

         Згодом аркуші наклеюють на ватман із таблицею, утворюючи «килим ідей».

Вчитель: власна гідність — це базис і показник вищої моральної свідомості, до якої мусить піднятись особистість. Аморальна людина достойною бути не може. Це принципово. Мораль — явище конкретно-історичне. На кожному етапі розвитку суспільства вона має свою специфіку. Тоталітарній державі потрібна авторитарна мораль як форма суспільної свідомості з її забороняючою, вказівною, контролюючою та нормативними функціями. Вона передбачає жорстку унормованість поведінки особистості, що йде від суспільства, є зовнішньою для людини. Це перешкоджає розвитку людської індивідуальності, самобутності, стриже всіх під одну гребінку. Правовій державі, якою намагається стати Україна з 1996 року через громадянське суспільство (щоправда здебільшого декларативно), по трібна не авторитарна, а гуманістична мораль, яка визнає людину найвищою цінністю.Сьогодні перед нацією стоїть завдання виховання громадянина-патріота, особистості вільної, достойної і, разом з тим, відповідальної, здатної до гуманістичної взаємодії і, в той же час, до самоствердження. Утвердження гідності людини і всіх належних до цієї гідності пріоритетів й прав — це і є головне завдання гуманізму. Лише у громадянському суспільстві з його гуманістичною мораллю людина може реально відстояти і свою власну гідність, і свої права.

Підбиття підсумків. Рефлексія.

— Що з почутого сьогодні вам запам’яталось?
— Що ви взяли для себе із сьогоднішньої виховної години?
— Що сподобалось, що ні?

Класний керівник: Життя неповторне й у кожного своє. Людина від природи має певні, притаманні тільки їй обдарування, вона наділена розумом, то­му здатна творити свою долю, але для цього потрібно працювати над собою, формувати харак­тер, волю, набувати хороші звички, різноманітні вміння і навички, вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію. Життя є дар Божий. Ми повинні бе­регти цей дар, як святиню. В добрий час, друзі!