Програмно – цільове управління системою освіти району

Програмно  – цільове управління системою освіти району

У сучасних умовах особливо актуальним є застосування програмно - цільового управління, зокрема, проблемно – орієнтовного, покликаного забезпечити вирішення багатьох проблем функціонування і розвитку освітньої системи, а головне – створити дієвий механізм функціонування освітньої системи з орієнтацією на майбутнє.

Найважливішим напрямом досліджень сучасної освіти району є вивчення закономірностей, принципів і механізмів її управління.

Ключові слова: управління, програма, програмно  – цільове управління, модель програмно – цільового управління, інновації, управлінський цикл, управлінська діяльність.

В современных условиях особенно актуальным является применение программно - целевого управления, в частности, проблемно - ориентированного, предназначенного для решения многих проблем функционирования и развития образовательной  системы, а главное - создать действенный механизм функционирования образовательной системы с ориентацией на будущее.

Важнейшим направлением исследований современного образования района является изучение закономерностей, принципов и механизмов ее управления.

Ключевые слова: управление, программа, программно - целевое управление, модель программно - целевого управления, инновации, управленческий цикл, управленческая деятельность.

Актуальність теми дослідження визначається потребами розвитку теорії та удосконалення практики управління педагогічними системами освіти району в епоху  інформаційного суспільства і зумовлена важливими завданнями, які ставлять перед системою освіти, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція 12-річної загальної середньої освіти.

Основою цих державних документів є ідея реформування освітньої системи, одним з важливіших напрямків якої є радикальна перебудова програмно – цільового управлiння системи освіти району, органічна інтеграція науки і освіти, активне використання новiтнiх  теоретичних розробок та здобутків.

Роботи вітчизняних і зарубіжних учених (В.Бондаря, І.Гавриленко, Ю.Гагіна, Ю.Громико, В.Давидова, В.Звєрєва, Л. Карамушки, В.Кременя, В.Лазарева, В.Ледньова, Л.Масленікової, В.Маслова, В.Нестерова, Н.Островерхової, Т.Паніної, О.Савченко, П.Підкасистого, І.Харламова, В.Шевченко, Ю.Юсуфбекової та інші), державні документи та нормативні акти про освіту підтверджують важливість теоретичної та практичної розробки проблеми управління сучасними освітніми системами різного рівня.

У наш час в різних регіонах України йде накопичення досвіду організації програмно – цільового управління в нових соціально-економічних, культурних і політичних умовах.

Важливими у цьому зв’язку є дослідження, присвячені проблемам загальної теорії управління (В. Афанасьєв, А. Блінов, Б. Гаєвський, Г. Дмитренко, В. Колпаков, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, С. Платонов, Є. Смірнов, Г. Щокін та ін.); загальнофілософським проблемам освітньої політики (В. Андрущенко, В. Гальперіна, М. Головатий, В. Захарченко, І. Зязюн, В. Кремень, С. Ніколаєнко та ін.); психологічних аспектів управління (Л. Карамушка, В. Крижко, Р. Немов, А. Петровський, В. Семіченко та ін.); особливостей управління освітніми системами (С. Бутівщенко, М. Войтович, М. Генсон, Г. Єльнікова, Ю. Конаржевський, В. Лазарєв, В. Пікельна, М. Поташнік, Т. Шамова та ін.); принципам, методам, моделям, підходам до управління вищими навчальними закладами (В. Гуменник, М. Кондрух, Н. Конопліна, В. Маслов, А. Ніколаєв, В. Нотченко, Є. Яковлєв та ін.).

У цілому, аналіз наявних досліджень з проблем управління освітою дозволяє зробити висновок про те, що існують чітко сформульовані концепції, теоретично обґрунтовані і апробовані алгоритми управління освітніми системами, співвіднесені з реаліями сучасної соціально-економічної ситуації в країні (П. Балашов, Є.Березняк, В. Богачов, В. Бурков, Д. Гвіншані, М. Сологубов та ін.).

Але певна стихійність модернізації системи освіти, що спостерігається зараз в Україні, з одного боку, стимулює пошук нових прогресивних управлінських моделей, а з іншого боку, стримує процес цілеспрямованого, методологічно обґрунтованого їх впровадження. Необхідно застосовувати системний підхід до вивчення тенденцій і суперечностей в розвитку сучасного управління.

Необхідність подальшого поглиблення і сучасної розробки вищезазначеної проблематики як в теоретичному, так і в практичному плані, та існування об'єктивної потреби вдосконалення процесу управління освітніми системами, породжує ряд проблем наукового й прикладного характеру, дослідження яких обумовило актуальність теми дослідження «Програмно  – цільове управління системою освіти району».

Об'єкт дослідження:  управління системою освіти.

Предмет дослідження:  програмно – цільове управління системою освіти району.

Мета дослідження: розробити та запропонувати модель програмно – цільового управління системою освіти району.

Відповідно до предмету, мети й гіпотези дослідження сформульовано комплекс завдань:

1. Проаналізувати стан теоретичної розробленості проблеми програмно – цільового  управління в освіті.

2. Розробити, теоретично обґрунтувати модель програмно – цільового  управління  освіти району.

3. Визначити й практично перевірити моделі програмно – цільового  управління системою освіти району.

Управлінська діяльність вимагає здійснення (виконання) керівниками безлічі різноманітних управлінських робіт. Спеціалізовані види цих робіт іменуються функціями управління. Увесь зміст процесу управління розчленовується на спеціалізовані функції головним чином для того, щоби закріпити окремі види роботи за визначеними виконавцями та цим самим надати процесу управління упорядкованості, забезпечити високий професіоналізм виконання управлінських робіт [4,6].

Управління загальною середньою освітою передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти і науки України і закінчується учнем навчального закладу.

Управління являє собою сукупність взаємозв'язаних, вза­ємодіючих елементів, скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети.

Правильне визначення і розуміння понять «управління» та «керівництво» має для керівників навчальних закладів не тільки теоретичне, а й суто практичне значення. Ус­піх в роботі здобуде той, хто, володіючи системним підходом, послідовно здійснюючи системний аналіз, зрозуміє специфіку завдань і методів як управління, так і керівництва, та буде здат­ним в усій безлічі різноманітних, але завжди конкретних справ органічно й адекватно характеру завдань поєднувати пряме ад­міністрування із демократичним управлінням процесами розви­тку навчального закладу.

В.Пікельна розглядає програмно – цільове управління закладом освіти з позицій педагогічного менеджменту  як інноваційне [7]. М.Поташник аналізує особливості застосування програмно – цільового  управління освітою.  При цьому використовуються терміни «програмно – цільове управління»,  «програмно – цільовий метод управління», «програмно – цільовий принцип управління». Головними ознаками програмно – цільового управління більшість учених називає наявність мети й програми її досягнення.

Модель упорядкування сучасної районної системи середньої освіти через створення територіальних освітніх округів [5].  Проблема застосування відділом освіти програмно – цільового управління освітою на місцевому рівні в умовах соціально – економічних змін досліджена недостатньо.

За твердженням Л.Мартинець, програмно - цільове управління в широкому сенсі - це «досягнення стратегічних задач через відповідні цільові програми розвитку. Програмно – цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей та задач, орієнтує на комплексний підхід  у використання ресурсів та досягнення максимально значущих кінцевих результатів».

З цього визначення випливає , що на стадії вироблення управлінського впливу сутність системного аналізу та сутність програмно - цільового управління практично збігаються. Однак програмно - цільове управління на відміну від системного аналізу включає і реалізацію прийнятого рішення. Метою ж системного аналізу є тільки вироблення рекомендацій керівнику для підготовки будь-якого рішення .

У вузькому сенсі «сутність програмно - цільового управління зводиться тільки до розробки та реалізації цільових комплексних програм різного типу , які є єдиним плановим документом , в якому відображені всі особливості даного підходу» [4 ].

Розглянемо системний підхід особливості програмно – цільового управління  відділом освіти  Петровської районної в м. Донецьку ради.

Важливим завданням   є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність - це факт наявності постійного й необхідного взаємозв'язку між реальними феноменами процесу.

Кінцевою метою дослідження є виявлення закономірностей впровадження програмно – цільового управління.

Програмно – цільове управління здійснюється за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:

1. Традиційні методи.

2. Управлінський експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) [3,8].

Метою є розробка, теоретико-методологічне  обґрунтування й реалізація

програми   «Модернізація системи освіти   Петровського району  м. Донецька

2012-2014 роки» як чинника підвищення ефективності управління.

Для впровадження програмно – цільового управління  відділом освіти  було проведено:

1.Вивчення нормативно – правового забезпечення відділу освіти  Петровської районної в м. Донецьку ради.

2.Аналіз кадрового  забезпечення.

3.Вивчення матеріально – технічного забезпечення розвитку освіти в  районі.

4.Надані методичні рекомендації щодо розроблення Концепцій та моделей навчальних закладів

5.Надані методичні рекомендації щодо розроблення  моделей діяльності керівника й педагогічного колективу.

Для вивчення ми обрали одну із актуальних задач управління –  розкрити роль програмно-цільового принципу управління та показати шляхи його впровадження.

Основною задачею стратегії освіти району є: створення умов щодо                  переходу навчально  –  виховних закладів  з  режиму  функціонування  до          режиму розвитку. У  зв’язку з цим в  районі розроблена програма  «Модер-          нізація  системи освіти Петровського району м. Донецька 2012 - 2014 роки»

Метою програми розвитку є: забезпечення освітніх запитів районної громади щодо рівного доступу до якісної освіти.

     На   основі   програми   «Модернізації  системи  освіти  Петровського

району м. Донецька 2012-2014 роки» кожним навчальним закладом   розроблені    концепції та моделі шкіл.

Управління освітньою системою постає як сукупність складних процесів, ефективна реалізація яких можлива лише на науковій основі. Його здійснення проводиться відповідно до програмно - цільового  управління. Функціональне призначення принципу - цільова орієнтація управління і надання йому характеру системи відповідно до основної мети. Реалізація програмно - цільового принципу управління освітою - один з основоположних пріоритетів розвитку освітньої системи .

У сучасній теорії освіти знаходять відображення два основних види програм. Це програми розвитку освітніх систем і освітні програми. І ті , й інші можуть виступати в якості цільових [4] .

Освітні програми мають ознаками цільових програм лише у разі їх взаємопов'язаності з програмами розвитку освітніх систем і узгодженості з ними.

Отже , програмно - цільове управління в освіті:

• системне ;

• підпорядковане глобальним освітнім цілям ;

• здійснене за допомогою програм розвитку освіти або погоджених з ними освітніх програм [4 ] .

Традиційно під програмно-цільовим підходом розуміється спосіб вироблення й здійснення планових, управлінських рішень, заснований на комплексному аналізі проблеми й побудови системної сукупності мір і дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, рішення цільового завдання, що випливає із проблеми. Програмно-цільовий підхід можна розуміти як системний підхід до планування й управління [9]. Для обґрунтування положення про те, що програмно-цільовий підхід є конкретизацією системного підходу, ряд авторів звертаються до аналізу поняття системи [1]. Можна вважати цей підхід одним з конкретних проявів комплексного, системного підходу до управління.

Таким чином, програмно - цільове управління передбачає наявність мети, при чому чітко усвідомлюваної, і розробку програми по досягненню цієї мети. Тому при розгляді програмно - цільового управління освітою особливу роль відіграє єдина програма розвитку освітньої установи або освітньої системи [4] .

В.Пікельна розглядає програмно – цільове управління закладом освіти з позицій педагогічного менеджменту  як інноваційне [7]. М.Поташник аналізує особливості застосування програмно – цільового  управління освітою.  При цьому використовуються терміни «програмно – цільове управління»,  «програмно – цільовий метод управління», «програмно – цільовий принцип управління». Головними ознаками програмно – цільового управління більшість учених називає наявність мети й програми її досягнення.

На наш погляд , програмно - цільове управління освітньою системою полягає в управлінні її розвитком і функціонуванням в єдності .

Програмно - цільовий принцип управління освітою ми використовували як один з аспектів системного управління. На наш погляд, роль програмно цільового принципу полягає в тому , щоб сприяти систематизації управління. Суть  програмно - цільового принцип , на нашу думку і полягає в синтезі системного підходу до управління, цільового підходу і цільових програм управління.

Специфіка конкретних методик програмно-цільового управління визначається особливостями цільових програм.

Поняття «програма», питання теорії побудови програм розвитку освіти розглядаються в роботах Ф. Корольова, М. Поташника, Г. Серікова та ін.

Програма - поняття багатоаспектне й широке поширене в найрізноманітніших сферах людської діяльності й залежно від області застосування має різне значеннєве навантаження, тому різні автори по- різному визначають і співвідносять програму й план. Наприклад, програму можна розглядати як план діяльності, план - як заздалегідь намічений порядок, послідовність виконання якої-небудь роботи.

В теорії управління освітою стратегія відбивається в основних напрямках розвитку освіти. Стратегія обумовлена ​​політикою держави в галузі освіти, соціальним замовленням, а також  регіональними особливостями .

Аналіз урядових документів показує, що стратегія не є непорушною. Вона змінюється в залежності від стану, в якому знаходиться освітня система, від умов освітнього простору, від стану соціуму, від політичних установок у суспільстві і від багатьох інших умов [4] .

Стратегія визначає напрями розвитку освітніх систем.

Стратегія, таким чином, формується з урахуванням двох охарактеризованих вище підстав : по-перше, урядових документів, в яких характеризується політика держави в галузі освіти, по-друге , наукових вимог до стратегії як поняттю теорії управління . По-третє, підставою є об'єктивні процеси, що відбуваються в освітній системі: її недоліки, суперечності, стимулюючі її розвиток, що намітилися тенденції розвитку [2] .

Підстави реалізації програмно - цільового принципу в управлінні

Петровським районним відділом освіти і стратегія розвитку навчальних

закладів знаходять  відображення в програмі   «Модернізація системи освіти

Петровського району  м. Донецька 2012-2014 роки» у світлі реалізації

Концепції Програми  «Освіта Донеччини. 2012 – 2016 роки».

Таким чином,  головна задача керівників — загальне управління процесом функціонування та розвитку системи. Специфіка їхньої діяльності полягає в тому, що вони головним чином впливають на працівників, які безпосередньо вирішують ті чи інші задачі управління.

Процес управління навчальним закладом являє собою систему задач, вершиною якої є головна мета. В сучасних умовах такою метою є досягнення максимуму ефективності діяльності педагогічно-учнівського колективу, показником якої перш за все є мобільність реалізації задач, поставленим перед закладом, а в середині закладу – успішність навчання.

Аналіз проведеної роботи  дозволив нам розробити рекомендації щодо впровадження програмно – цільового управління системою освіти району.

1. Забезпечити інваріантну та варіантну складові робочих навчальних планів програмами.

2. Розробити авторські програми, науково методичні комплекси, під програми.

3. Систематично проводити роз’яснювальні бесіди, тренінги, консультації, семінари для вчителів з метою їх просвіти щодо підтримки професійного удосконалення.

4.Сприяти проведенню персональних виставок методичних розробок та результатів особистісних захоплень вчителів, майстер-класів на рівні школи та району.

5.Постійно створювати ситуації успіху в роботі.

6.Організовувати методичні заходи (семінари, круглі столи, конференції тощо).

7. Забезпечувати результативність вступу випускників профільних класів до відповідних профільних вищих навчальних закладів.

Таким чином, підготовка та реалізація управлінських задач складають важливу сторону управлінської діяльності будь-якого керівника, особливо при здійсненні сучасних форм і структур управління.

1. На основі вивчення педагогічної літератури були визначені умови впровадження програмно – цільового управління системою освіти району.

2. Програмно – цільове управління орієнтується на узагальнені цілі суспільства. Специфіка конкретних методик програмно – цільового управління визначається особливостями цільових програм.

3. Планування майбутнього навчальних закладів. Визначення перспектив, передбачення спільно з іншими відділами та органами місцевого самоврядування зон економічного розвитку у яких освітні послуги системи освіти користуватимуться попитом не лише сьогодні, а і в майбутньому.

4. Проектування розвитку освітньої системи на основі економіко – сольно – географічного аналізу ситуації в місті, району.

5. Визначення загального напрямку змін існуючої мережі закладів освіти та диференційоване вирішення долі кожного з них на перспективу.

Список використаної літератури

1.    Ажажа М. А. Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. Харківський регіональний ін-т держ. управління. — Х., 2008. — 19 с.

2.     Андрейчук С. К. Державне управління реформуванням вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Львівський регіональний ін-т держ. управління Національної академії держ. управління при Президентові України. — Л., 2007. — 19 с.

3.     Баженова Л. Самовдосконалення вчителя (особистісно зорієнтований тренінг) // Психолог. — 2002. — № 4.

4.     Білий Л. Г. Соціально-педагогічні засади управлінської діяльності у вищому навчальному закладі недержавної форми власності: Навчально-методичний посібник. – Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, 2006. – 100 с.

5.    Білий Л. Г. Методика перевірки ефективності управління вищим навчальним закладом (на прикладі Хмельницького інституту МАУП) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – 2006. – № 6. – С. 172–179.

6.     Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти: Офіц.вид. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С.288-289.

7.     Кредисов А. И. История учений менеджмента / Анатолий Иванович Кредисов. - К. : ВИРА - Р, 2000. - 336 с.

8.     Лозвін В. «Ситуація успіху» як мета управління // Директор школи. — 2002. — № 43.

9.     Ніколаєнко С. М. Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України : монографія / Станіслав Миколайович Ніколаєнко. - К. : Нац. торг.-екон. ун-т, 2008. - 419 с.

Н.Є. Демидова, директор Донецької

загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 108

магістрант «УНЗ – 13А» ІПО ІПР УМО (м. Донецьк)

Програмно – цільове управління системою освіти району

У сучасних умовах особливо актуальним є застосування програмно - цільового управління, зокрема, проблемно – орієнтовного, покликаного забезпечити вирішення багатьох проблем функціонування і розвитку освітньої системи, а головне – створити дієвий механізм функціонування освітньої системи з орієнтацією на майбутнє.

Найважливішим напрямом досліджень сучасної освіти району є вивчення закономірностей, принципів і механізмів її управління.

Ключові слова: управління, програма, програмно – цільове управління, модель програмно – цільового управління, інновації, управлінський цикл, управлінська діяльність.

В современных условиях особенно актуальным является применение программно - целевого управления, в частности, проблемно - ориентированного, предназначенного для решения многих проблем функционирования и развития образовательной системы, а главное - создать действенный механизм функционирования образовательной системы с ориентацией на будущее.

Важнейшим направлением исследований современного образования района является изучение закономерностей, принципов и механизмов ее управления.

Ключевые слова: управление, программа, программно - целевое управление, модель программно - целевого управления, инновации, управленческий цикл, управленческая деятельность.

Актуальність теми дослідження визначається потребами розвитку теорії та удосконалення практики управління педагогічними системами освіти району в епоху інформаційного суспільства і зумовлена важливими завданнями, які ставлять перед системою освіти, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Концепція 12-річної загальної середньої освіти.

Основою цих державних документів є ідея реформування освітньої системи, одним з важливіших напрямків якої є радикальна перебудова програмно – цільового управлiння системи освіти району, органічна інтеграція науки і освіти, активне використання новiтнiх теоретичних розробок та здобутків.

Роботи вітчизняних і зарубіжних учених (В.Бондаря, І.Гавриленко, Ю.Гагіна, Ю.Громико, В.Давидова, В.Звєрєва, Л. Карамушки, В.Кременя, В.Лазарева, В.Ледньова, Л.Масленікової, В.Маслова, В.Нестерова, Н.Островерхової, Т.Паніної, О.Савченко, П.Підкасистого, І.Харламова, В.Шевченко, Ю.Юсуфбекової та інші), державні документи та нормативні акти про освіту підтверджують важливість теоретичної та практичної розробки проблеми управління сучасними освітніми системами різного рівня.

У наш час в різних регіонах України йде накопичення досвіду організації програмно – цільового управління в нових соціально-економічних, культурних і політичних умовах.

Важливими у цьому зв’язку є дослідження, присвячені проблемам загальної теорії управління (В. Афанасьєв, А. Блінов, Б. Гаєвський, Г. Дмитренко, В. Колпаков, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, С. Платонов, Є. Смірнов, Г. Щокін та ін.); загальнофілософським проблемам освітньої політики (В. Андрущенко, В. Гальперіна, М. Головатий, В. Захарченко, І. Зязюн, В. Кремень, С. Ніколаєнко та ін.); психологічних аспектів управління (Л. Карамушка, В. Крижко, Р. Немов, А. Петровський, В. Семіченко та ін.); особливостей управління освітніми системами (С. Бутівщенко, М. Войтович, М. Генсон, Г. Єльнікова, Ю. Конаржевський, В. Лазарєв, В. Пікельна, М. Поташнік, Т. Шамова та ін.); принципам, методам, моделям, підходам до управління вищими навчальними закладами (В. Гуменник, М. Кондрух, Н. Конопліна, В. Маслов, А. Ніколаєв, В. Нотченко, Є. Яковлєв та ін.).

У цілому, аналіз наявних досліджень з проблем управління освітою дозволяє зробити висновок про те, що існують чітко сформульовані концепції, теоретично обґрунтовані і апробовані алгоритми управління освітніми системами, співвіднесені з реаліями сучасної соціально-економічної ситуації в країні (П. Балашов, Є.Березняк, В. Богачов, В. Бурков, Д. Гвіншані, М. Сологубов та ін.).

Але певна стихійність модернізації системи освіти, що спостерігається зараз в Україні, з одного боку, стимулює пошук нових прогресивних управлінських моделей, а з іншого боку, стримує процес цілеспрямованого, методологічно обґрунтованого їх впровадження. Необхідно застосовувати системний підхід до вивчення тенденцій і суперечностей в розвитку сучасного управління.

Необхідність подальшого поглиблення і сучасної розробки вищезазначеної проблематики як в теоретичному, так і в практичному плані, та існування об'єктивної потреби вдосконалення процесу управління освітніми системами, породжує ряд проблем наукового й прикладного характеру, дослідження яких обумовило актуальність теми дослідження «Програмно – цільове управління системою освіти району».

Об'єкт дослідження: управління системою освіти.

Предмет дослідження: програмно – цільове управління системою освіти району.

Мета дослідження: розробити та запропонувати модель програмно – цільового управління системою освіти району.

Відповідно до предмету, мети й гіпотези дослідження сформульовано комплекс завдань:

1. Проаналізувати стан теоретичної розробленості проблеми програмно – цільового управління в освіті.

2. Розробити, теоретично обґрунтувати модель програмно – цільового управління освіти району.

3. Визначити й практично перевірити моделі програмно – цільового управління системою освіти району.

Управлінська діяльність вимагає здійснення (виконання) керівниками безлічі різноманітних управлінських робіт. Спеціалізовані види цих робіт іменуються функціями управління. Увесь зміст процесу управління розчленовується на спеціалізовані функції головним чином для того, щоби закріпити окремі види роботи за визначеними виконавцями та цим самим надати процесу управління упорядкованості, забезпечити високий професіоналізм виконання управлінських робіт [4,6].

Управління загальною середньою освітою передбачає залучення громадськості до прийняття управлінських рішень на різних щаблях управлінської вертикалі. Ця вертикаль починається з Міністерства освіти і науки України і закінчується учнем навчального закладу.

Управління являє собою сукупність взаємозв'язаних, вза­ємодіючих елементів, скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети.

Правильне визначення і розуміння понять «управління» та «керівництво» має для керівників навчальних закладів не тільки теоретичне, а й суто практичне значення. Ус­піх в роботі здобуде той, хто, володіючи системним підходом, послідовно здійснюючи системний аналіз, зрозуміє специфіку завдань і методів як управління, так і керівництва, та буде здат­ним в усій безлічі різноманітних, але завжди конкретних справ органічно й адекватно характеру завдань поєднувати пряме ад­міністрування із демократичним управлінням процесами розви­тку навчального закладу.

В.Пікельна розглядає програмно – цільове управління закладом освіти з позицій педагогічного менеджменту як інноваційне [7]. М.Поташник аналізує особливості застосування програмно – цільового управління освітою. При цьому використовуються терміни «програмно – цільове управління», «програмно – цільовий метод управління», «програмно – цільовий принцип управління». Головними ознаками програмно – цільового управління більшість учених називає наявність мети й програми її досягнення.

Модель упорядкування сучасної районної системи середньої освіти через створення територіальних освітніх округів [5]. Проблема застосування відділом освіти програмно – цільового управління освітою на місцевому рівні в умовах соціально – економічних змін досліджена недостатньо.

За твердженням Л.Мартинець, програмно - цільове управління в широкому сенсі - це «досягнення стратегічних задач через відповідні цільові програми розвитку. Програмно – цільове управління забезпечує пріоритет першочергових цілей та задач, орієнтує на комплексний підхід у використання ресурсів та досягнення максимально значущих кінцевих результатів».

З цього визначення випливає , що на стадії вироблення управлінського впливу сутність системного аналізу та сутність програмно - цільового управління практично збігаються. Однак програмно - цільове управління на відміну від системного аналізу включає і реалізацію прийнятого рішення. Метою ж системного аналізу є тільки вироблення рекомендацій керівнику для підготовки будь-якого рішення .

У вузькому сенсі «сутність програмно - цільового управління зводиться тільки до розробки та реалізації цільових комплексних програм різного типу , які є єдиним плановим документом , в якому відображені всі особливості даного підходу» [4 ].

Розглянемо системний підхід особливості програмно – цільового управління відділом освіти Петровської районної в м. Донецьку ради.

Важливим завданням є виявлення порядку в процесі, що вивчається, тобто встановлення закономірності. Закономірність - це факт наявності постійного й необхідного взаємозв'язку між реальними феноменами процесу.

Кінцевою метою дослідження є виявлення закономірностей впровадження програмно – цільового управління.

Програмно – цільове управління здійснюється за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:

1. Традиційні методи.

2. Управлінський експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) [3,8].

Метою є розробка, теоретико-методологічне обґрунтування й реалізація

програми «Модернізація системи освіти Петровського району м. Донецька

2012-2014 роки» як чинника підвищення ефективності управління.

Для впровадження програмно – цільового управління відділом освіти було проведено:

1.Вивчення нормативно – правового забезпечення відділу освіти Петровської районної в м. Донецьку ради.

2.Аналіз кадрового забезпечення.

3.Вивчення матеріально – технічного забезпечення розвитку освіти в районі.

4.Надані методичні рекомендації щодо розроблення Концепцій та моделей навчальних закладів

5.Надані методичні рекомендації щодо розроблення моделей діяльності керівника й педагогічного колективу.

Для вивчення ми обрали одну із актуальних задач управління – розкрити роль програмно-цільового принципу управління та показати шляхи його впровадження.

Основною задачею стратегії освіти району є: створення умов щодо переходу навчально – виховних закладів з режиму функціонування до режиму розвитку. У зв’язку з цим в районі розроблена програма «Модер- нізація системи освіти Петровського району м. Донецька 2012 - 2014 роки»

Метою програми розвитку є: забезпечення освітніх запитів районної громади щодо рівного доступу до якісної освіти.

На основі програми «Модернізації системи освіти Петровського

району м. Донецька 2012-2014 роки» кожним навчальним закладом розроблені концепції та моделі шкіл.

Управління освітньою системою постає як сукупність складних процесів, ефективна реалізація яких можлива лише на науковій основі. Його здійснення проводиться відповідно до програмно - цільового управління. Функціональне призначення принципу - цільова орієнтація управління і надання йому характеру системи відповідно до основної мети. Реалізація програмно - цільового принципу управління освітою - один з основоположних пріоритетів розвитку освітньої системи .

У сучасній теорії освіти знаходять відображення два основних види програм. Це програми розвитку освітніх систем і освітні програми. І ті , й інші можуть виступати в якості цільових [4] .

Освітні програми мають ознаками цільових програм лише у разі їх взаємопов'язаності з програмами розвитку освітніх систем і узгодженості з ними.

Отже , програмно - цільове управління в освіті:

• системне ;

• підпорядковане глобальним освітнім цілям ;

• здійснене за допомогою програм розвитку освіти або погоджених з ними освітніх програм [4 ] .

Традиційно під програмно-цільовим підходом розуміється спосіб вироблення й здійснення планових, управлінських рішень, заснований на комплексному аналізі проблеми й побудови системної сукупності мір і дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, рішення цільового завдання, що випливає із проблеми. Програмно-цільовий підхід можна розуміти як системний підхід до планування й управління [9]. Для обґрунтування положення про те, що програмно-цільовий підхід є конкретизацією системного підходу, ряд авторів звертаються до аналізу поняття системи [1]. Можна вважати цей підхід одним з конкретних проявів комплексного, системного підходу до управління.

Таким чином, програмно - цільове управління передбачає наявність мети, при чому чітко усвідомлюваної, і розробку програми по досягненню цієї мети. Тому при розгляді програмно - цільового управління освітою особливу роль відіграє єдина програма розвитку освітньої установи або освітньої системи [4] .

В.Пікельна розглядає програмно – цільове управління закладом освіти з позицій педагогічного менеджменту як інноваційне [7]. М.Поташник аналізує особливості застосування програмно – цільового управління освітою. При цьому використовуються терміни «програмно – цільове управління», «програмно – цільовий метод управління», «програмно – цільовий принцип управління». Головними ознаками програмно – цільового управління більшість учених називає наявність мети й програми її досягнення.

На наш погляд , програмно - цільове управління освітньою системою полягає в управлінні її розвитком і функціонуванням в єдності .

Програмно - цільовий принцип управління освітою ми використовували як один з аспектів системного управління. На наш погляд, роль програмно цільового принципу полягає в тому , щоб сприяти систематизації управління. Суть програмно - цільового принцип , на нашу думку і полягає в синтезі системного підходу до управління, цільового підходу і цільових програм управління.

Специфіка конкретних методик програмно-цільового управління визначається особливостями цільових програм.

Поняття «програма», питання теорії побудови програм розвитку освіти розглядаються в роботах Ф. Корольова, М. Поташника, Г. Серікова та ін.

Програма - поняття багатоаспектне й широке поширене в найрізноманітніших сферах людської діяльності й залежно від області застосування має різне значеннєве навантаження, тому різні автори по- різному визначають і співвідносять програму й план. Наприклад, програму можна розглядати як план діяльності, план - як заздалегідь намічений порядок, послідовність виконання якої-небудь роботи.

В теорії управління освітою стратегія відбивається в основних напрямках розвитку освіти. Стратегія обумовлена ​​політикою держави в галузі освіти, соціальним замовленням, а також регіональними особливостями .

Аналіз урядових документів показує, що стратегія не є непорушною. Вона змінюється в залежності від стану, в якому знаходиться освітня система, від умов освітнього простору, від стану соціуму, від політичних установок у суспільстві і від багатьох інших умов [4] .

Стратегія визначає напрями розвитку освітніх систем.

Стратегія, таким чином, формується з урахуванням двох охарактеризованих вище підстав : по-перше, урядових документів, в яких характеризується політика держави в галузі освіти, по-друге , наукових вимог до стратегії як поняттю теорії управління . По-третє, підставою є об'єктивні процеси, що відбуваються в освітній системі: її недоліки, суперечності, стимулюючі її розвиток, що намітилися тенденції розвитку [2] .

Підстави реалізації програмно - цільового принципу в управлінні

Петровським районним відділом освіти і стратегія розвитку навчальних

закладів знаходять відображення в програмі «Модернізація системи освіти

Петровського району м. Донецька 2012-2014 роки» у світлі реалізації

Концепції Програми «Освіта Донеччини. 2012 – 2016 роки».

Процес управління навчальним закладом являє собою систему задач, вершиною якої є головна мета. В сучасних умовах такою метою є досягнення максимуму ефективності діяльності педагогічно-учнівського колективу, показником якої перш за все є мобільність реалізації задач, поставленим перед закладом, а в середині закладу – успішність навчання.

Аналіз проведеної роботи дозволив нам розробити рекомендації щодо впровадження програмно – цільового управління системою освіти району.

1. Забезпечити інваріантну та варіантну складові робочих навчальних планів програмами.

2. Розробити авторські програми, науково методичні комплекси, під програми.

3. Систематично проводити роз’яснювальні бесіди, тренінги, консультації, семінари для вчителів з метою їх просвіти щодо підтримки професійного удосконалення.

4.Сприяти проведенню персональних виставок методичних розробок та результатів особистісних захоплень вчителів, майстер-класів на рівні школи та району.

5.Постійно створювати ситуації успіху в роботі.

6.Організовувати методичні заходи (семінари, круглі столи, конференції тощо).

7. Забезпечувати результативність вступу випускників профільних класів до відповідних профільних вищих навчальних закладів.

Таким чином, підготовка та реалізація управлінських задач складають важливу сторону управлінської діяльності будь-якого керівника, особливо при здійсненні сучасних форм і структур управління.

1. На основі вивчення педагогічної літератури були визначені умови впровадження програмно – цільового управління системою освіти району.

2. Програмно – цільове управління орієнтується на узагальнені цілі суспільства. Специфіка конкретних методик програмно – цільового управління визначається особливостями цільових програм.

3. Планування майбутнього навчальних закладів. Визначення перспектив, передбачення спільно з іншими відділами та органами місцевого самоврядування зон економічного розвитку у яких освітні послуги системи освіти користуватимуться попитом не лише сьогодні, а і в майбутньому.

4. Проектування розвитку освітньої системи на основі економіко – сольно – географічного аналізу ситуації в місті, району.

5. Визначення загального напрямку змін існуючої мережі закладів освіти та диференційоване вирішення долі кожного з них на перспективу.

Список використаної літератури

1. Ажажа М. А. Державне регулювання інвестицій в людський капітал як фактор інтелектуального розвитку суспільства: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 / Національна академія держ. управління при Президентові України. Харківський регіональний ін-т держ. управління. — Х., 2008. — 19 с.

2. Андрейчук С. К. Державне управління реформуванням вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Львівський регіональний ін-т держ. управління Національної академії держ. управління при Президентові України. — Л., 2007. — 19 с.

3. Баженова Л. Самовдосконалення вчителя (особистісно зорієнтований тренінг) // Психолог. — 2002. — № 4.

4. Білий Л. Г. Соціально-педагогічні засади управлінської діяльності у вищому навчальному закладі недержавної форми власності: Навчально-методичний посібник. – Хмельницький: Видавництво Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, 2006. – 100 с.

5. Білий Л. Г. Методика перевірки ефективності управління вищим навчальним закладом (на прикладі Хмельницького інституту МАУП) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – 2006. – № 6. – С. 172–179.

6. Законодавчі акти України з питань освіти / Верховна Рада України. Комітет з питань науки і освіти: Офіц.вид. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С.288-289.

7. Кредисов А. И. История учений менеджмента / Анатолий Иванович Кредисов. - К. : ВИРА - Р, 2000. - 336 с.

8. Лозвін В. «Ситуація успіху» як мета управління // Директор школи. — 2002. — № 43.

9. Ніколаєнко С. М. Теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України : монографія / Станіслав Миколайович Ніколаєнко. - К. : Нац. торг.-екон. ун-т, 2008. - 419 с.