МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ГІРНИЧИЙ ТЕХНІКУМ
ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
„КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
„ОТ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА!..”
СИМФОНІЯ-ВІЗУАЛІЗАЦІЯ
АВТОРИ ПРОЕКТУ: ВИКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ПАЛИВОДА ТЕТЯНА ЛЕОНІДІВНА,
ВИКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ УС ІРИНА ВІКТОРІВНА
КРИВИЙ РІГ
2013
ТЕМА. „ОТ ДЕ, ЛЮДЕ, НАША СЛАВА…”
МЕТА: проінформувати студентів про історичні умови розвитку української мови, ознайомити з тенденціями її розвитку, показати шлях української мови до її самовизначення разом із народом;
розвивати комунікативні здібності студентів, їхні пошукові навички та вміння, увагу, логічне та образне мислення студентів, сприяти розвитку навичок роботи з додатковими джерелами, збагачувати словниковий запас студентів;
виховувати любов і повагу до української мови як мови державної та мови материнської, історичну пам’ять про своє походження, про славетні сторінки життя свого народу, виховувати пошану до слова; формувати естетичні смаки студентів.
ОБЛАДНАННЯ: комп’ютер, мультимедійний екран, підбірка пісень у виконанні Раїси Кириченко, Павла Дворського, Наталі Бучинської, Інни Рімар про українську мову зі слайд-шоу до них, коровай із сіллю на вишитому рушникові, виставка студентських фоторобіт.
ЕПІГРАФ:
Звучить пісня у виконанні Павла Дворського
„Завітайте до нас”.
ВЕДУЧИЙ. Доброго дня вам, шановні гості! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що в цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.
ВЕДУЧИЙ. Дорогі друзі, хай сьогодні відкривається перед вами мудрість, краса рідного слова, невмирущий оптимізм, музика слів чарівної української мови!
ЧИТЕЦЬ. Зі святом вас, шановні добродії!
Зі святом, шанувальники рідного слова!
Гостей у нас ми раді привітати,
Бо зустріч з вами – це для нас велике свято.
А в родині так ми звикли жити:
Гостям треба хліб та сіль вручити.
Тож прийміть цей коровай,
Що пахне сонячно, медово,
А поруч з ним – струмком дзвінким
Натхненне наше слово.
Гостям дарують хліб на вишитому рушникові.
ЧИТЕЦЬ.
„МОЛИТВА ДО МОВИˮ
Я молюся словом сим до Тебе,
Боже мій, що сотворив на світі
Видимі й невидимі істоти.
Господи, пошли Свого на мене
Духа, щоб зродив у серці Слово,
Єже буде для добра всім сущим
Животворне Мудрістю Твоєю.
Затверди Закон – ясний світильник –
І дорогу праведного Слова,
Й рід слов’янський сподоби хрещений,
Кротких тих, котрі людьми Твоїми
Ласкою Твоєю нареклися,
Милості вони Твоєї просять.
Нам дай, Боже, всемогутнє Слово,
Отче, Сину й Найсвятіший Духу, –
Прагнучи од Тебе допомоги,
Руки піднесу свої до Неба:
Силу й мудрість дай Твою черпати,
Тільки ж Ти даєш снагу достойним,
Упаси нас, Боже, од спокуси,
Фараонської важкої злоби,
Херувимську мисль даруй і розум.
ЧИТЕЦЬ. О слово рідне,
Пращура молитва,
Громи Перуна, Велеса поля,
Софія Київська – творіння Ярослава,
Слов’яномовна, праведна земля!
О слово рідне, подарунок мами,
І пісня ніжна, і розрада нам.
Я всім на світі з вами поділюся,
Та слова рідного нікому не віддам!
ВЕДУЧИЙ. Віками народ плекав мову. Як нація ми утвердилися через Слово. У мові – героїчне минуле, вічні моральні цінності. Вона невіддільна від рідної землі, родини, краю, де ти народився.
ЧИТЕЦЬ. Краю мій коханий, щире твоє слово,
Небо твоє ніжно-голубе.
Рідна Україно, земле колискова,
Обіймаю піснею тебе.
Краю мій зелений, золото вербове.
Стежко моя, роси голубі!
Мати Україно, сонце чорноброве,
Уклоняюсь піснею тобі.
Звучить пісня „Українська мова” у виконанні Інни Рімар.
ВЕДУЧИЙ. Ми – українці. Живемо у вільній незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною мовою. А мова в нас красива й багата, мелодійна й щира, як і душа нашого народу.
ВЕДУЧИЙ. Земля українська – стародавня, така ж давня й наша мова. Учені довели, що вік нашої мови – 7 тисяч років. З покоління в покоління, у часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб.
Народ плекав рідну мову в піснях, легендах, переказах і передавав од роду до роду, щоб не загинула.
ЧИТЕЦЬ. ЛЕГЕНДА ПРО ПОХОДЖЕННЯ МОВИ. На території України жили найдавніші племена – пелазги. Вони мали свою звуко-буквену азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися першою у світі. Із другого тисячоліття до нашої ери, на думку вчених, пелазги переселилися до Італії та Малої Азії й занесли сюди свою абетку. В Італії нащадками пелазгійських племен стали етруски, відомі високим рівнем розвитку культури й писемності.
ЧИТЕЦЬ. За допомогою алфавіту етрусків учені розшифрували пелазгійські написи Трипілля. У зв’язку з цим можна припустити, що писемність України походить не з кирилиці ІХ століття до нашої ери, а витоки її сягають періоду другого тисячоліття до нашої ери. Учені вважають, що це перший етап розвитку писемності, коли слов’яни користувалися рисками та зарубками для письма. Тоді слов’яни були язичниками.
ЧИТЕЦЬ. Другий етап – після прийняття християнства, коли наші пращури почали писати римськими й грецькими письменами. Але це письмо було непристосоване до слов’янської мови. Так було до того часу, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт. До речі, давню грецьку абетку, яку використали Кирило й Мефодій для створення кирилиці, елліни одержали від пелазгів.
ЧИТЕЦЬ. Сучасна ж українська літературна мова остаточно сформувалася на початку ХІХ століття. І зачинателем її був Іван Котляревський. Після появи першої ластівки, „Енеїди” Івана Котляревського, над Україною сходить велика зірка українського відродження, яка своєю поетичною творчістю освітила не одне покоління. Ймення їй – Тарас Григорович Шевченко.
Звучить пісня „Шлях до Тараса” у виконанні студента ІІІ курсу групи ПР – 10 1/9 Дащенка Юрія (муз. О. Осадчого, сл. Ю. Рибчинського).
ВЕДУЧИЙ. Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений емоційно-образним баченням світу. Тож нехай наші почуття на сьогоднішньому святі стануть не тільки емоційними, а й яскраво-колоритними й незабутніми.
Звучить пісня „Рідна мова” у виконанні Павла Дворського.
ВЕДУЧИЙ. З далеких докняжих часів витікає наша мовна традиція, а в період держави Київської Русі наше слово сягнуло державного творення: було відкрите не лише для близьких сусідів, а й для найвіддаленіших земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх.
ВЕДУЧИЙ. Його розвитку не могли зашкодити чвари й уособиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове монголо-татарське нашестя. Гідно подиву, що його не стяла шабля, не затоптали в болото кінські копита, що воно не розвіялося у вихорі навальних орд, а залишилося сіллю землі й народу.
ЧИТЕЦЬ. Мова рідна звучить, наша мова,
Шум гаїв, шелест ниви у ній,
Кобзи пісня тривожна, діброва,
І Дніпра неспокійний прибій.
В ній душі глибина і прозорість,
Наша пісня і дума жива.
І суворість, і ніжність, і совість –
Вся історія в ній проплива.
України великої слово –
Скарб народом перейдених літ.
Багатій, розбруньковуйся, мово,
Неосяжний чаруючий світ.
ЧИТЕЦЬ. Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає рідна мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг. (О. Олесь)
ЧИТЕЦЬ. І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі – великого народу
Ніжна і замріяна душа. (В. Симоненко)
ЧИТЕЦЬ. Молюся нашій святій Покрові –
Благослови і пера, і шаблі!
Бо лиш народи, явлені у Слові,
Достойно жити можуть на землі. (Ліна Костенко)
ВЕДУЧИЙ. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ століттям, а безпосереднім джерелом української мови, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова.
ВЕДУЧИЙ. Горіли хроніки, храми й святі книги, а слово вийшло з вогню як заповіт. Гнане, принижене й занапащене, воно ніколи не почувало себе як у полоні-безвиході. Воно начебто чекало великої пори, і вона прийшла – велика пора формування нації – ХVІ – ХVІІ століття.
Звучить пісня „Допоможімо гордо їй стоять…”.
ВЕДУЧИЙ. Усе прийшло в досі нечуваний і небачений рух – повстала освіта, ширилася наука, збагачувалася культура. Народні братства творили єдиний національний фронт. Слово пізнало еллінську й римську філософію, систему Коперника; воно стало демократичним і непоборним, як республіка Запорізька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко. Цілком природно, що вияв його сили – національної самосвідомості – збігається з вибухом визвольних змагань за національну й соціальну справедливість і свободу.
ВЕДУЧИЙ. Виникають друкарні, видаються навчальні посібники, наукові трактати, літературні й публіцистичні твори. У другій половині ХVІІ століття налічується 24 друкарні по всій Україні. Свобода слова була невід’ємним правом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським панством, здавалося, не страшні ніякі тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан Хмельницький був батьком нації, то її матір’ю була мова.
ВЕДУЧИЙ. Рідне наше слово! Не раз розіп’яте на історичних Голгофах, ніби навмисне було обране для мук і випробувань. На захист рідного слова стали Іван Франко, Леся Українка, Микола Куліш, Олександр Олесь, Василь Стус, Ліна Костенко, Олег Ольжич, Олена Теліга… Тих, хто зберіг рідну мову в страшні часи лихоліть, було набагато більше, ніж тих, які своєю байдужістю мовчки відправляли її у вічне небуття.
ЧИТЕЦЬ. Тебе, душі свята обново,
В світлицю серця я веду,
Даруй, даруй нам, рідне слово,
Пісенну силу молоду.
Українське слово! Ти частка тих,
Що вже давно померли,
Їх кров живуща, їх жага нетлінна,
Безсмертне і величне, як Говерла,
Багате і дзвінке, як Україна.
„Подоляночкаˮ у виконанні
студентки ІІІ курсу групи ПР – 10 1/9 Бризнєвої Анни й
студентки І курсу групи ПР – 12 1/9 Бризнєвої Єлизавети.
ЧИТЕЦЬ. Дороги іншої не треба,
Поки зорить Чумацький шлях.
Я йду від Тебе і до Тебе.
По золотих твоїх стежках.
Мені не можна не любити,
Тобі не можна не цвісти.
Лиш доти варто в світі жити,
Поки живеш і квітнеш Ти.
ВЕДУЧИЙ. ХХІ століття… Сьогодні мало визнання того, що український народ нарешті зрозумів: Українська держава – це він сам, це всі громадяни, яким треба активно включитись у державотворчий процес і працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної самоповаги на своїй землі.
ВЕДУЧИЙ. Згадаймо відому історію про Вавилонську вежу. Поки будівничих об’єднувала спільна мета й одна мова, вони працювали злагоджено й вміло. Коли було змішано їхні мови, люди перестали розуміти одне одного й змушені були припинити свою роботу.
Звучить „Пісня про мову” у виконанні Ярослава Юрчишина.
ВЕДУЧИЙ. Усім нам слід зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможуть лише люди, об’єднані однією метою й материнською мовою. Якщо ми будемо роз’єднані й багатомовні, то можемо опинитися перед руїнами. Мова об’єднує. Мудрі люди знали це в давні часи, знають і сьогодні.
ВЕДУЧИЙ. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, – ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови – священний обов’язок кожного.
ЧИТЕЦЬ. Є щось святе в словах: мій рідний край,
Для мене – це матусі пісня ніжна,
І рідний сад, від цвіту білосніжний,
І той калиновий у тихім лузі гай.
Для мене – це твої стежки й мої,
В містах і селах стоптані любов’ю,
Пісень людські й прозорі ручаї –
Усе, що серцю рідне невимовно.
Його історія – в ній стільки гіркоти!
І тим рідніш мені ти, краю рідний,
Що вже назад поламані мости,
І день встає, як райдуга, погідний.
ЧИТЕЦЬ. Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе і в тебе ввійду.
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай того земне тяжіння зрадить,
І прокляттям безвість проковтне!
ВЕДУЧИЙ. Трагічні історичні сторінки ХХ століття давно перегорнуті. Проте викликає захоплення факт, якою ж, справді, має бути могутньою, багатою, сильною мова, щоб вижити в багатовікову епоху царських заборон, а також у сімдесятирічну добу більшовицького розбою, головною ідеєю якого було геноцидне злиття націй і мов!
ВЕДУЧИЙ. Сьогодні українська мова функціонує як державна мова України й національна мова українського народу. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.
Звучить пісня „Мова єднання” у виконанні Наталі Бучинської.
ВЕДУЧИЙ. У світі налічується близько 3 тисяч мов. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська мова. ЇЇ краса й багатство, витонченість і мелодійність визнані світом. У 1928 році в Парижі на Міжнародному конкурсі мов українська мова зайняла ІІІ місце після французької та перської за мелодійністю та милозвучністю.
ЧИТЕЦЬ. Мова рідна – з пісні та любові.
Це народ мій викохав таку.
Сотні літ несла вінець терновий,
Птахом билась в клітці на замку.
Та з Парижу, з конкурсу на мови,
Гордо йшла в лавровому вінку.
ЧИТЕЦЬ. Величезна, щедра і прекрасна мова!
Прозора й чиста, як гірська вода.
Це України мова барвінкова,
Така багата й вічно молода.
ЧИТЕЦЬ. О, не згуби ти свого родоводу,
Безсмертна мово, рідна і терпка.
Ти є душа співучого народу,
Що був, і є, і буде у віках.
ЧИТЕЦЬ. Трембітна мово, музико, калино!
Звучи в розмові, повсякчас звучи,
Говориш ти – говорить Україна,
О, рідне слово, більше не мовчи!
ЧИТЕЦЬ. Здіймайся у славі у небо високе,
Багатим будь, як земля.
Глибоким будь, наче море широке,
Щоб чули тебе звіддаля.
ЧИТЕЦЬ. Не замовкай ніколи, рідне слово,
Іскрися жартом, піснею злітай.
Над нами квітни завжди веселково,
Щоб сяяв щастям український край.
Звучить пісня „Рідна моваˮ.
ВЕДУЧИЙ. Згадаймо слова Ушинського: „Відберіть мову – і народ уже більше не створить її, нову Батьківщину навіть можна створити, а мову – ніколи; вимерла мова в устах народу – вимер і народ”.
ВЕДУЧИЙ. Отже, рідна мова стосується насамперед виховання людської особистості, виховання самоповаги, національної самосвідомості, без них не може бути справжнього патріотизму. „Адже „я”, – писав російський письменник М. Пришвін, – можна сказати тільки рідною мовою”.
ЧИТЕЦЬ. Ти весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини на горбі.
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
Учись у нього, легшої з наук
І важчої нема у цьому світі.
І що простішого: писать, як жити,
Покіль перо не випаде із рук.
ЧИТЕЦЬ. В корневищі пружному ниви колоскової,
В клекоті шовковому пісні колисковою,
Щоб людському щастю дбанок свій надбати,
Щоб раділа з мене Україна-мати,
Щоб не знався з кривдою, не хиливсь під скрутою,
В гніві бився блисками, а в любові – рутою. (А. Малишко)
ЧИТЕЦЬ. Доленько світла – моя Україно,
Край чебрецю й барвінкових пісень.
Сонцем налиті жита і калина,
Радість дарують, звеличують день.
Серцем вбираю красу до краплини –
Мови перлину і спів солов’я,
Гомін полів і дніпровського плину,
Сивих століть призабуті слова.
ЧИТЕЦЬ. Мова – краса спілкування,
Мова – як сонце ясне,
Мова – то предків надбання,
Мова – багатство моє.
Мова – то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова – це наша світлиця,
Вона – як добірне зерно.
Мова – державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни –
Мову, як матір, любіть. (Ф. Пантов)
ВЕДУЧИЙ. Шановні друзі! Простуйте світом гордо й незалежно, знайте, що ви діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої й доброї, щирої вашої Батьківщини. Вона одна у нас. І від нас усіх залежить, якою вона буде. Любіть свою мову, свій милий край, свою Україну!
УСІ.
ПРИСЯГА
Україно! Цвіте вишневий!
Для того, щоб наша мова буяла
Пишним квітом, присягаємо:
Любити й шанувати материнську мову!
Присягаємо!
Присягаємо!
Знати досконало нашу державну мову!
Присягаємо!
Присягаємо!
Берегти й збагачувати цей найдорожчий скарб!
Присягаємо!
Присягаємо!
Очищувати нашу мову від словесного сміття!
Присягаємо!
Присягаємо!
Шліфувати кожне слово калинове!
Присягаємо!
Присягаємо!
Передавати нащадкам наше пісенне диво!
Присягаємо!
Звучить пісня „Рідна мова” у виконанні Сичова Олександра.
ВЕДУЧИЙ. Щиро дякуємо, шановні гості, за увагу й розуміння! І бажаємо вам на життєвому шляху чистого сумління, натхнення, прагнення бути кращими і, звичайно ж, перемоги. У щасливу путь і до нових зустрічей!
Получите свидетельство
Вход
От де, люде, наша слава! (литература) (0.75 MB)
0
355
2
Нравится
0
