Філософія серця, або гуманізм В.О.Сухомлинського

Філософія серця,

або гуманізм В.О.Сухомлинського

(Педагогічні

читання)

Підготувала:

голова МК класних керівників

Барвинська О.О.

Філософія серця, або гуманізм В.О.Сухомлинського

Вступ „Щоб народити іскру, треба увібрати море світла” Презентація „Філософія серця, або гуманізм В.О.Сухомлинського”

1. Вступ

Іскра, яку кидає вчитель у свідомість дитини, здатна запалити вогнище лише тоді, коли, образно кажучи, вона не ось тільки, а горіла не один день і не один рік у його думках. Іншими словами, вогнище живої думки у свідомості своїх ви­хованців запалить лиш той педагог, який знає в сто раз більше, ніж вимагає цього обов'язкова програма.

В. Сухомлинський

Щороку 28 вересня в Україні та світі відзначають день народження людини, творчість якої — унікальне явище в українській і світовій пе­дагогіці. Це відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський. 22 роки він був директором Павлиської школи, до його думок прислухалися, любили його. Він не лише наш сучасник. Він сміливо прогнозував майбутнє освіти, передбачав дефіцит емоційного спіл­кування. Він сміливо зазначав: біди нашого виховання випливають з того, що ми закликаємо дітей іти за знаменом, яке ніхто не несе. Цей висновок і сьогодні тривожить наше суспільство.

Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу”.

Гуманізм (від лат. – людяний, людський) – у широкому розумінні – історично змінна система поглядів, котра визначає цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності бажаною нормою взаємин між людьми.

Гуманістична педагогіка – напрям у сучасній теорії і практиці навчання та виховання.

Спочатку ідеї гуманізму вироблялись народними масами стихійно в боротьбі з експлуатацією та моральними пороками. Як оформлений ідейний рух гуманізм склався в епоху Відродження (15-16 ст.). У цей період гуманізм характерний для ідеології буржуазії, яка боролася проти феодалізму і теологічних поглядів середньовіччя, тісно пов'язаний із прогресивним матеріалістичним відродженням. Гуманісти проголосили свободу людській особистості, виступали проти релігійного аскетизму, за право людини на насолоду і задоволення земних потреб. Найвидатніші гуманісти епохи Відродження - Петрарка, Данте, Боккаччо, Леонардо да Вінчі, Бруно, Рабле.

Гуманізм — це, свого роду, формування моралі у людей, духовності. Ще в сиву давнину люди переконалися, що, крім сили фізичної, людина має ще й духовну. Виховання духовної сили — це і є гуманізм. Гуманна людина - людина з високими моральними цінностями, з душевним добром і серцем, відкритим для інших людей.

Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями. У Павлиській середній школі, яку ще за життя педагога (1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:

1. виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять, цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо;

2. виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу, природи, України, людства;

3. формування досвіду гуманної поведінки дітей: організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

4. стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності:похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.

5. самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не бійтесь бути ласкавими”. У ній він з болем підкреслював, що дуже часто в сім’ї та школі звучить неласкаве, байдуже, часом – грубе слово, що ранить душу дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений тон голосу у спілкуванні з дітьми створює нервову напругу, виснажує нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає ті найважливіші нюанси, тони, півтони емоційної чуттєвості, які саме і роблять людину Людиною.

В.О.Сухомлинським було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1) пізнання багатогранності дитини;

2) віри в її неповторність і талановитість;

3) визнання природного оптимізму дитини;

4) обережного звернення до її душі й розуму;

5) захисту багатства людської природи в дитячій душі;

6) виховання в учнів самоповаги;

7) утвердження краси в природі і в людині.

Для сучасного педагога мають велику цінність методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини.

Головними рисами такого вихователя – гуманіста є :

1) мудра любов і влада педагога над розумом і душею дитини;

2) багатство думки, висока загальна культура;

3) спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність;

4) здатність зцілення душевних ран дитини;

5) ніжне, ласкаве ставлення до дитини.

Висновки. Наше суспільство вступило в третє тисячоліття і кому як не нам, педагогам, потрібно дбати про те, щоб навчальний процес відповідав стратегії гуманізму. Ми повинні піклуватись про те, щоб іще з дитинства дитина навчалась гармонійно співіснувати з природою, суспільством і самою собою.

У своїй роботі з дітьми В. О. Сухомлинський ніколи не заперечував відповіді учня, навіть неправильні, давав змогу висловитися усім, вступити в дискусію, формувати само-стійність міркування, критичність мислення. Видатний педагог був прихильником гуманної поведінки з дітьми. Він ставив особистість дитини на перше місце, враховуючи її індивідуальні й вікові особливості. В. Сухомлинський добирав різноманітні види діяльності та форми їх проведення, що сприятливо відображалось у навчально-виховному процесі.

Учитель стане тільки тоді справжнім педагогом, коли вмітиме читати в очах дитини голос її душі, — в цьому полягає гуманістична сутність життєвого і науково-практичного кредо В.О. Сухомлинського.

Таким чином, використанню педагогіки гуманізму Василя Олександровича Сухомлинського слід приділяти увагу не лише на макрорівні, але й в умовах роботи школи, сім’ї і протягом всього її життя та продовжувати вивчати педагогічні погляди й переконання педагога – гуманіста.

Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:

1. Систематичне піклування про всебічний, гармонійний розвиток дитини.

2. Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3. Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4. Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5. Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

6. Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

7. Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

8. Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

9. Бути другом, мудрим порадником дитини.

Сьогоднішня ситуація в світі - низька оплата праці вчителів, відсутність мотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування у вихованні - дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення про зміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «Учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.

Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.

Підсумок

Ім’я Василя Олександровича Сухомлинського уже давно стало знаком гуманізму та безмежної доброти.

Для дітей – він завжди є святом пізнання, для педагогів – невичерпним джерелом педагогічної мудрості, еталоном педагогічної майстерності, вдумливим ученим.

Кожен день цієї людини був цілим життям. Він вмів “літати” сам на крилах творчості над буденністю життя і вчити цього своїх учнів. Кожному своєму учневі дарував “крила”, які давали змогу летіти високо-високо, але все одно повертатися до його мудрості, педагогічного скарбу, бо ніхто не забуває людину, яка дарує найцінніше – можливість польоту.