Урок технологии "Українська народна вишивка"

Материал на украинском языке.

Вишивка – основний вид народного образотворчого мистецтва слов'янського населення України. Луганськ вважається територією, де історично з'єдналися дві культури: восточно-українська і південноросійська, багато в чому схожі між собою. На їх основі відбувався розвиток нової регіональної етнокультури, що має свої особливості, відмінних від метропольних.

У Луганську вишивкою прикрашали одяг, рушники, настольники, облямівки, серветки.

Вишивали хрестом і гладдю. Переважна більшість вишитих виробів виконана хрестом. Вишивка хрестом існувала повсюдно, відрізнялася різноманітністю прийому виконання.

Дівчатка вже з 6-7 років привчалися прядінню і до заміжжя готували собі придане. Вишитих рушників повинно було бути не менше 12 штук.

Все вишите можна розділити на дві групи:

• інтер’єрна тканина;
• одяг.

До першої групи належать найпоширеніші види інтер’єрної тканини:

• рушники;
• настольники;
• облямівки;
• постільна білизна.

До одягу – чоловіча і дівоча сорочки.

За орнаментальними мотивами можна розрізняти такі групи:

• зооморфний
• рослинний
• геометричний
• антропоморфний
• епіграфічний

Мистецтво вишивання має багатовікову історію. З покоління в покоління відпрацьовувалися і поліпшувалися узори і колірне рішення, створювалися зразки вишивок з характерними національними рисами. Вишивки народів нашої країни відрізняються великою своєрідністю, багатством технічних прийомів, колірними рішеннями. Кожен народ, залежно від місцевих умов, особливості побуту, звичаїв і природи, створював свої прийоми вишивки, мотиви узорів, їх композиційну побудову.

В українській вишивці велику роль виконує геометричний орнамент і форми рослин і тварин, що геометризуються: ромби. Мотиви жіночої фігури, птаха, а також барса з піднятою лапою. У формі ромба зображалося сонце, птах .

Нарядні вишивки України відрізняються чітким, графічним зображенням орнаменту, легкістю узору. Особливе місце в українських вишивках займають рушникові шви. Традиційний рушниковий орнамент, переважно рослинного характеру, іноді із стилізованими мотивами птахів і звірів, робить ці малюнки незвичайно барвистими і неповторними, виконують рушникові шви, нитками червоного кольору, іноді додаючи сині або чорні.

Характерною особливістю вишивки в Луганській області з'явилося з'єднання двох культур – восточно-української і південноросійської. Саме на їх основі з'явилася нова регіональна етнокультура, розширилася колірна гамма. До українських чорно-червоних фігур додалися російська синява і зелень.

Вишивка на Україні була поширена повсюдно і була основним видом народного образотворчого мистецтва слов'янського населення .

Розділ I. Вишивання – домашнє заняття, ремесло, промисел

Стародавня назва вишивки - ш'в, шов. Шити означало вишивати (зараз в цьому значенні слово зберігається як діалектне). У сучасних російських діалектах вишивка, або шиття, називається ще рядок, чеканник. Остання назва застосовується на сході України, вишивки по чеканнику, фартух з чеканником. Узори називаються украси, фарб, вичури.

Вишивка – один з найстародавніших видів орнаментації тканин у слов'ян. На текстильних фрагментах X-XIII ст. зустрічаються узори: ткані, набивні і вишиті. Серед них - зразки тканин, що не тільки привезуть, але і місцевих. Вишивка Стародавньої Русі поступово стає предметом спеціальних досліджень.

У джерелах XVI-XVII ст. часто згадується про "шитих", тобто вишитих, предметах у різних соціальних верств населення, включаючи і селян. Платні, рушник, сорочки, перев'язки, зарукавка були "шитими". Це свідчить про великий розвиток побутової вишивки у той час.

Етнографічні дані XVIII-XX ст. містять деякі відомості про радніший розвиток вишивок в селянському одязі в порівнянні з тканими (бранимі і заставами) узорами, які витісняли вишивку, розповсюджуючись все ширше. Так, наприклад, вишиті сорочки і рушники переважали в першій половині XIX ст. Протягом століття браниє (на ткацькому стані) узори входять у побут. Червоний браний узор спочатку доповнювали вишивкою різноколірним гарусом, заповнюючи їм всі просвіти фону, що залишилися, а в кінці XIX-початку XX ст. узор цілком виконували на ткацькому стані, пропускаючи в качці різноколірний гарус.

Простежується заміна вишитих шерстю узорів, що переважали на сорочках в першій половині XIX в., тканими. По Північній Двіні сучасні дослідники не знаходять вишивки, а тільки візерункове ткацтво, але перша була там вельми багатою в XIX ст. Якщо звернемося до браного ткання Луганської області та його різноманітні сюжети, мабуть, сходять до вишивки (ці мотиви більш характерні для вишивки, ніж для ткання).

Весь материал - в документе.